3 грудня відзначається 293 роки з дня народження Григорія Сковороди.
На межі двох періодів історії українського письменства - давнього й нового - височить постать Григорія Савича Сковороди. Те, що залишив він нам у спадок,- це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь..
 За життя Сковороди був дуже відомою в Україні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали в листах представники тогочасної еліти. В той же час його вірші співали на ярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії. 
 Григорій Савич Сковорода володів даром передчуття. Те, що він передбачив власну смерть, відомо багатьом, проте в історії залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.
 Сковорода йшов шляхом поблизу Харкова, сів відпочити, аж раптом показався розкішний екіпаж генерал-губернатора. Вершник-ад'ютант швидко під’їхав до Григорія Савича і гукнув:
- Пан генерал-губернатор запрошує вас до карети!
- Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, - відповів філософ і продовжив грати на флейті.
Ад'ютант потоптався, не знаючи, що казати, і від’їхав. Та за хвилину повернувся:
- Вас запрошує Євдоким Олексійович Щербинін.
- А-а-а, - добродушно кивнув Сковорода, встаючи. – Чув я про нього. Кажуть, добра людина і гарний музика.
 Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з’являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.
- Чому ти не вклоняєшся мені, - запитала його Катерина ІІ.
Філософ спокійно відповів:
- Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!
 Сковороду спокушали високими світськими посадами: Білгородський єпископ Йосип Миткевич запропонував Сковороді прийняти духовний сан, чернецтво; зверталися до Сковороди ченці Києво-Печерської лаври, знаючи його як ученого; приручити Сковороду робила спробу сама цариця Катерина II, запрошуючи на постійне проживання при дворі. У відповідь виклик: "Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця". 
 Одного разу до нього обізвалося високе людське почуття - кохання. Воно повело мандрівного філософа під церковний вінець. Та в останню мить, уявивши, що зраджує власній волі, він утік із церкви і пішов своїм шляхом-дорогою, відмовившись на все життя від інтимного щастя.
 Григорій мав від природи чудовий голос і неабиякий музичний хист. Вільно грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі, був солістом у церковному хорі.
 Весь вільний час любив він проводити в полях і гаях. На сон залишав не більше чотирьох годин, а з першими променями сонця був на ногах, надівав свій простий одяг, брав сопілку, торбу з книгами, до рук ціпок і йшов, куди хотів. Був суворим вегетаріанцем: їв лише овочі, молоко, сир, та й то лише раз на день по заході сонця. Але ніколи не втрачав доброго настрою, веселості і доброзичливості, за що всі його лю-били і завжди шукали товариства з ним.
 Григорій Сковорода до самої смерті жив мандрівним життям, дав рідкісний приклад гармонії слова і діла, науки та життя. Він навчав, як жив, а жив, як навчав.
 Єдине багатство, яке він приніс додому,- знання, що змусили говорити про нього, як про одного з найерудованіших людей не тільки України, але й усієї Російської імперії, як про нового Сократа, як про українського Ломоносова.
 Останні 25 років свого життя Григорій Сковорода був мандрівним учителем, заживши слави справжнього народного любомудра.
 Людина, як твердить Сковорода, не тремтячий раб, а "коваль свого щастя", "шумливий бурхливий дух". 
- Бажаєш бути щасливим?.. Для цього не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу сього, щастя завжди і всюди з тобою, його тільки треба пізнати.
 Одним з найцікавіших творів, залишених нам Г. С. Сковородою, є його власне життя; воно має виразне громадське звучання, що зобов'язує нас уважно вивчити його.
Янченко О. В., учитель української мови та літератури