3 грудня відзначається 293 роки з дня народження Григорія Сковороди.
На межі двох періодів історії українського письменства - давнього й нового - височить постать Григорія Савича Сковороди. Те, що залишив він нам у спадок,- це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь..
За життя Сковороди був дуже відомою в Україні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали в листах представники тогочасної еліти. В той же час його вірші співали на ярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії.
Григорій Савич Сковорода володів даром передчуття. Те, що він передбачив власну смерть, відомо багатьом, проте в історії залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.
Сковорода йшов шляхом поблизу Харкова, сів відпочити, аж раптом показався розкішний екіпаж генерал-губернатора. Вершник-ад'ютант швидко під’їхав до Григорія Савича і гукнув:
- Пан генерал-губернатор запрошує вас до карети!
- Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, - відповів філософ і продовжив грати на флейті.
Ад'ютант потоптався, не знаючи, що казати, і від’їхав. Та за хвилину повернувся:
- Вас запрошує Євдоким Олексійович Щербинін.
- А-а-а, - добродушно кивнув Сковорода, встаючи. – Чув я про нього. Кажуть, добра людина і гарний музика.
Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з’являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.
- Чому ти не вклоняєшся мені, - запитала його Катерина ІІ.
Філософ спокійно відповів:
- Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!
Сковороду спокушали високими світськими посадами: Білгородський єпископ Йосип Миткевич запропонував Сковороді прийняти духовний сан, чернецтво; зверталися до Сковороди ченці Києво-Печерської лаври, знаючи його як ученого; приручити Сковороду робила спробу сама цариця Катерина II, запрошуючи на постійне проживання при дворі. У відповідь виклик: "Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця".
Одного разу до нього обізвалося високе людське почуття - кохання. Воно повело мандрівного філософа під церковний вінець. Та в останню мить, уявивши, що зраджує власній волі, він утік із церкви і пішов своїм шляхом-дорогою, відмовившись на все життя від інтимного щастя.
Григорій мав від природи чудовий голос і неабиякий музичний хист. Вільно грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі, був солістом у церковному хорі.
Весь вільний час любив він проводити в полях і гаях. На сон залишав не більше чотирьох годин, а з першими променями сонця був на ногах, надівав свій простий одяг, брав сопілку, торбу з книгами, до рук ціпок і йшов, куди хотів. Був суворим вегетаріанцем: їв лише овочі, молоко, сир, та й то лише раз на день по заході сонця. Але ніколи не втрачав доброго настрою, веселості і доброзичливості, за що всі його лю-били і завжди шукали товариства з ним.
Григорій Сковорода до самої смерті жив мандрівним життям, дав рідкісний приклад гармонії слова і діла, науки та життя. Він навчав, як жив, а жив, як навчав.
Єдине багатство, яке він приніс додому,- знання, що змусили говорити про нього, як про одного з найерудованіших людей не тільки України, але й усієї Російської імперії, як про нового Сократа, як про українського Ломоносова.
Останні 25 років свого життя Григорій Сковорода був мандрівним учителем, заживши слави справжнього народного любомудра.
Людина, як твердить Сковорода, не тремтячий раб, а "коваль свого щастя", "шумливий бурхливий дух".
- Бажаєш бути щасливим?.. Для цього не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу сього, щастя завжди і всюди з тобою, його тільки треба пізнати.
Одним з найцікавіших творів, залишених нам Г. С. Сковородою, є його власне життя; воно має виразне громадське звучання, що зобов'язує нас уважно вивчити його.
Янченко О. В., учитель української мови та літератури
|